Спілкуючись з героїнею телефоном, ми вже тоді зрозуміли, що натрапили на чергову перлину для нашої акції! Слова вітання та ласкавий голос Ганни Євгенівни під час особистої зустрічі стали підтвердженням цього. А ще обличчя хлопчиків та дівчаток, яких ми зустріли, світлі та без прояву агресії, вони вказували на те, що тут їх справжній дім.
Наша героїня працює в дитячому будинку від часу його заснування – з 2001 року. Сюди прийшла на посаду вихователя, а згодом стала директором. Та не лише ним. Зараз вона суміщає посаду керівника з роботою психолога і зізнається, що це досить нелегко. «Розумієте, психолог – це людина, якій діти мають довіряти, в якої вони шукають захисту та допомоги. А директор повинен інколи бути суворим, посварити, якщо треба. Трішки важко поєднувати в собі ці риси, але що поробиш...»
До речі, за освітою Ганна Євгенівна саме психолог. Їй завжди було цікаво допомагати дітям розібратися в собі, разом з ними шукати шляхи вирішення їх внутрішніх проблем. «Я ніколи не мріяла стати директором, прагнула лише працювати за фахом, адже я люблю дітей. Та заради них, можна сказати, і погодилась зайняти цю посаду. Зараз я не жалкую про це. Все, що не робиться, то на краще».
Та певний час нашій героїні прийшлось звикати до нової ролі. Так, для неї стало відкриттям, що інколи з дорослими складніше працювати, ніж з дітьми. Вирішення адміністративних питань, забезпечення діток всім необхідним для життя забирає дорогоцінний час та енергію. Але згодом вона навчилась балансувати: до обіду переважно займається адміністративною роботою, а після – перетворюється на психолога.
За день Ганна Євгенівна встигає поспілкуватися зі всіма дітками: когось потрібно заспокоїти після сварки з другом, комусь – дати пораду або просто вислухати. Проблем вистачає, адже буває, що до дитячого будинку по-трапляють хлопчики та дівчатка, які навіть не вміють вмиватися, слідкувати за собою. Траплялися й такі, для яких сон у ліжку був незручним, і вони певний час спали на підлозі.
Складніше з адаптацією в школі. Директор нарікає: «Наших діток не завжди приймають в класі так, як нам би того хотілося. Зазвичай рівень їх знань залишає бажати кращого. Дехто не може добре читати та писати. Зрозуміло, що вони соромляться себе, а деякі однокласники, бачачи це, не допомагають, а, навпаки, насміхаються. Але ми працюємо зі школою, розповідаємо вчителям нюанси роботи з нашими маленькими вихованцями».
Про те, що хлопчикам та дівчаткам живеться в дитбудинку добре, говорить і той факт, що вони не намагаються звідти втекти. Ганна Євгенівна посміхається: «Навпаки, вони тікають з дому до нас». Виявляється, деякі діти, яких батьки забирають на канікули додому, не витримують (нестача їжі, пиятика дорослих) і повертаються до дитячого будинку, де їх з радістю приймають, смачно годують, зігрівають. «Вони ж наші діти!.. Так, інколи вихованці роблять шкоду, але ми працюємо і над цим».
Героїня вважає: в тому, що дитина коїть щось погане, в великій мірі винні дорослі. От, наприклад, крадіжка. Так, це недобрий вчинок. Але як ще дитя могло діяти, якщо, живучи в неблагополучній сім’ї, вимушене було красти їжу, тому що батьки пиячили та не годували його? З часом це увійшло в звичку. Та в дитячому будинку вада потроху викорінюється, в першу чергу завдяки роботі Ганни Євгенівни. «Я завжди говорю своїм вихованцям: якщо чогось хочеться, підійди і скажи, не бери сам. І знаєте, чого найчастіше бажають? Цукерок! А інколи, не повірите, дитина приходить попросити кошти на... батон. Що поробиш: виймаєш пару гривень з кишені і даєш. Адже малий не вкрав, а прийшов з проханням».
У такий момент розумієш: добре, що у цього дитячого будинку є справжні друзі-спонсори. «Як ви їх знаходите?» – поцікавились ми. Директор відповіла: «Їх нам сам Бог посилає». Котрий рік щовихідних дітей відвідують віруючі, яких Ганна Євгенівна з любов’ю називає «наші янголи». А ще якихось декілька років тому допомоги не було взагалі. Та все змінюється. З таким керівником по-іншому і не може бути. Адже всі, хто хоча б раз поспілкувався з Ганною Євгенівною, не залишаються байдужими до «Горобинки» – осередку тепла та справжньої любові для знедолених хлопчиків та дівчаток.
– Не можна працювати в дитячому будинку без милосердя та доброти.
– Любов руйнує всі перепони до маленьких сердець.
– Потрібно вірити в дітей, адже немає поганих, є ті, яким на початку життєвого шляху стрілося багато перешкод.
– Доросла людина повинна не забувати, що колись вона теж була дитиною, і тоді їй легше порозумітися з молоддю.
Получатель:
Международная благотворительная фундация "Ликар.инфонд"
Код за ЕДРПОУ 36184862
Банковские реквизиты:
Рр 26006208980000
в АТ "УкрСиббанк" МФО 351005
Tелефон для справок: +380 97000 3000