«Я шокований тим, до якого стану довели дівчинку» Автори: Тетяна ГАЛКОВСЬКА, Василь ХУДИЦЬКИЙ, Дзеркало тижня У лісі, що за однією з околиць Львова, часто можна побачити дівчинку років дев’яти, яка прогулюється тут із мамою чи татом. Для Зорянки (так звати дівчинку) — це єдине місце, де їй дозволено вільно гуляти. Подалі від людей. Хоча коли минають напади хвороби, вона буває цілком нормальною дитиною. У житті Зорянки немає ні друзів, ні книжок, ні улюблених телесеріалів. У всьому винна важка і рідкісна хвороба, що не дає вільно жити ні самій дівчинці, ні її батькам. Хтось із них постійно має перебувати у кількох кроках від дитини. Адже вона без будь-яких причин може раптом забитися в істериці, почати бити посуд, перевертати меблі, навіть ударити матір. А отямившись, просить пробачення: «Мамо, я не хотіла тебе вдарити». Щоденно Зорянці дають величезні дози заспокійливих ліків. І так упродовж кількох років… Коли Роман та Люба П. (прізвище з етичних міркувань не називаємо) познайомилися, обоє працювали на великому телевізійному підприємстві. У молодих все складалося добре: заробляли достатньо, швидко отримали квартиру. Коли у них народилася дитина, дали їй чудове ім’я — Зорянка. Вона справді зростала, як та зіронька. Усі її любили, тішилися нею. «У перші три роки, — розповідає мама Зоряни, — дитина нічим не відрізнялася від своїх однолітків. Більше того, вже у два роки вона навчилася читати по складах, уміла рахувати, бралася малювати. Хоча закінчити малюнок, як і кожній дитині у цьому віці, бракувало терпіння». Перші ознаки тривоги батьків за Зорянку з’явилися, коли їй було два з половиною роки. Якось не так поводила себе донька з однолітками, часто у неї траплялися істерики. Особливо непокоїли блювання, нудоти. Лікували дитину від отруєнь, глистів тощо. І лише коли у Зорянки помітними стали відхилення у психіці, звернулися до генетичного центру. Усі аналізи були нормальними, але з’ясувалося, що у дівчинки багато проліну у крові. Про те, наскільки його кількість перевищує норму, українські медики відповісти не можуть, оскільки вітчизняне обладнання лише дає змогу виявити: є відхилення чи немає. Відтоді у сім’ї Зорянки почалося справжнє пекло. Довелося забрати дитину з дитсадка. Лікування дещо знімало агресію, покращувало стан, але хвороба продовжувала прогресувати. У сім років Зорянку віддали до школи-інтернату для розумово відсталих дітей. Як відзначали вчителі, навчання Зорянці давалося легко. Батьки сподівалися на одужання, проте торік хвороба знову загострилася. Психічні зриви, безпричинна агресія, страх, збудження. Коли одного разу дівчинку стало небезпечно утримувати вдома, її майже на півтора місяця поклали до психіатричної лікарні. Там батьки, несподівано для себе, дізналися, що у дитячому відділенні, окрім лікування аміназином, нічого не застосовувалося. Решту ліків їм доводилося приносити самостійно. Так само самі купували їжу — дівчинка на дієті. До речі, про харчування. Оскільки у Львові безбілкових продуктів немає, то їх доводиться замовляти у Польщі: 1 кг макаронів — 40 грн; 1 кг борошна — 20 грн; 1 кг печива — 80 грн. Проте у лікарні Зоряна пробула недовго. — У нас склалося враження, — ділиться своїми думками Люба, — що у лікарні дитину били. Спочатку, коли ми приходили до Зорянки, вона впадала в істерику, прохала не залишати її там. Та що нам було робити? По синцях ми й самі здогадувалися, що щось негаразд, проте нас запевняли, що вона сама вдарилася. Та коли одного разу вона сказала, що я не її мама, серце не витримало — ми забрали дитину додому. Психіатри і невропатологи, з якими доводилося спілкуватися батькам Зорянки, вважають, що відхилення у психіці дівчинки спричинені хворобою органічного характеру. Зорянка не їсть м’яса, риби, білого хліба, сиру, шоколаду тощо, радше сказати, що їй можна їсти. А як не дати дитині соків, цукерок? Якусь частину білків вона отримує, та не настільки ж велику, аби так змінювати поведінку, викликати таку агресію. Наприкінці 2006 року батькам Зоряни пощастило зустрітися із депутатом Верховної Ради В.Яворівським, який направив депутатський запит до Міністерства охорони здоров’я. А вже 9 листопада 2006 року за підписом головного дитячого психіатра МОЗ України професора В.Кузнєцова надходить лист до начальника охорони здоров’я Львівської облдержадміністрації І.Герича, у якому підтверджується, що «терапія даного захворювання в Україні та за кордоном проводиться з допомогою дієти з низьким вмістом проліну та препаратів, призначених для лікування поведінкових порушень, епілептичних припадків та розумової відсталості». Ще через два дні на ім’я начальника управління охорони здоров’я Львівської ОДА І.Герича (копія — сім’ї хворої дитини) надходить лист із аналогічним змістом від заступника директора департаменту організації та розвитку медичної допомоги населенню МОЗ В.Бондаренка з проханням «забезпечити дитину лікуванням відповідно до рекомендацій фахівців на безоплатній основі». 6 грудня 2006 року сім’я П. отримує лист за підписом І.Герича, де повторюється уже відомий висновок професора В.Кузнєцова про характер хвороби дитини та те, що «терапія даного захворювання як в Україні, так і за кордоном проводиться дієтою…» Від себе І.Герич рекомендує «проводити подальше лікування дівчинки генетиком та психіатром за місцем проживання та в обласних установах». Словом, звідки прийшло прохання про допомогу, туди воно і повернулося. Формально чиновники зробили все від них залежне, а фактично вмили руки. — Ми розуміємо, що в Україні нині гіперпролінемію не лікують, — говорить Роман. — Але ми хотіли б знати, що відбувається із дитиною, її мозком. Як вивести її з цього страшного стану? Потрібне комплексне обстеження. У Львові цього зробити не можуть. Нас хотіли направити до Києва, але, порадившись, столичні лікарі відповіли, що у Львові теж є гарні спеціалісти. Але ми вже знаємо, що вони можуть. Час іде невблаганно швидко, можливо, саме зараз ще не пізно врятувати дитину. Про те, що може бути світло в кінці тунелю, батьків Зорянки переконав минулорічний візит до польського міста Кельці, де тамтешні лікарі не лише підтвердили діагноз, але й призначили лікування. Побачивши стан Зорянки, лікар Ізабелла Боцян зазначила, що дитину слід негайно госпіталізувати. Та коли дізналася, що вони з України, замислилася. Адже лише доба лікування у польській лікарні коштує не менше тисячі доларів. У Польщі такі хвороби (до речі, надзвичайно рідкісні) лікують за рахунок коштів Євросоюзу. Чи не єдиний вихід із ситуації — зібрати всі документи, серед яких офіційне підтвердження Мінохорони здоров’я, що в Україні дитину вилікувати вітчизняна медицина не в змозі. А головне — отримати офіційний виклик із варшавської клініки з зазначенням того, що вони беруть Зорянку на лікування і надають приблизний прейскурант цін. А потім підтвердження від варшавського відділення фонду, що ті готові перерахувати потрібні кошти на лікування. На фонди порадили сподіватися і у облдержадміністрації. Але доки можна чекати? Батько Зорянки змушений перебиватися тимчасовими заробітками. Мати доглядає за дитиною, отримуючи за це пенсію у розмірі 380 грн. І це тоді, коли щомісяця на харчування та ліки потрібно не менше 200—250 доларів. Уже рік поспіль Роман без упину через Інтернет розсилає сотні листів у всі інстанції, до депутатів Верховної Ради, президента України. Відповідь отримав лише від депутата Верховної Ради В.Яворівського, завдяки якому сім’ї виділили 1000 гривень допомоги. Поки що єдиний, хто поставився до Зорянки по-людськи — волонтер фонду «Жити завтра» Олександр Брусиловський. Він розмістив у Інтернеті оголошення про допомогу «для дівчинки із красивим іменем Зоряна зі Львова». На що сподіватися батькам? Який може бути вихід із цього глухого кута? На ці запитання ми попросили відповісти фахівців. — У дуже багатьох випадках закордонні методики лікування такі ж, як і в Україні, — вважає Ірина МИКИЧАК, начальник відділу охорони материнства і дитинства Головного управління охорони здоров’я Львівської обласної держадміністрації. — Інша справа, що у країнах Євросоюзу кращі умови в лікарнях, новітнє обладнання, великий асортимент лікувальних засобів. Але все скеровано на власних громадян, там працює «страхова медицина». В Україні відсутнє як медичне страхування, так і міждержавні угоди про можливість лікування українських пацієнтів у інших країнах. Сьогодні лікування за кордоном здійснюється тільки за рішенням спеціальної комісії Міністерства охорони здоров’я. Першим документом, який відкриває цю дорогу, має бути висновок головного республіканського дитячого психіатра про те, що цю патологію не лікують в Україні. Однак республіканський фахівець його не надав, оскільки вважає, що це захворювання як в Україні, так і за кордоном лікується насамперед спеціальною дієтою. Але чи не найголовніше: має бути запрошення від клініки, яка погодиться взяти до себе на лікування цю дитину і рахунок з цієї клініки, що має бути сплаченим із бюджетних коштів МОЗ. — Гіперпролінемія — це спадкове захворювання, пов’язане із порушенням обміну амінокислоти проліну в інший продукт, через що у тканинах організму нагромаджується велика його кількість. У дітей із таким захворюванням найперше страждає центральна нервова система, вони схильні до агресії, розумово відсталі, не можуть себе обслуговувати, — пояснює Надія Гельнер, завідуюча Львівським міжобласним медико-генетичним центром Інституту спадкової патології АМН України. На Львівщині такий випадок ми діагностували вперше, бо до нас звернулися батьки дитини, яка до певного часу була здорова. При її обстеженні було виявлено надлишок проліну у сечі та крові. В результаті поставлено діагноз та призначено лікування у вигляді споживання безбілкової їжі. Потім чи батьки не дотримувалися дієти, чи хвороба прогресувала, але дитині ставало дедалі гірше. Лікування проводили у неврологічно-психіатричному диспансері, та, на жаль, результат був негативним. У державах Євросоюзу, ймовірно, є ферменти, приймання яких може поліпшити розпад проліну в крові, що може позитивно вплинути на стан дитини. Це єдине, що можна зробити. Шкода, але відновити центральну нервову систему вже неможливо. На жаль, в Україні немає цих ферментів, і ніхто цим не займається. За допомогою звертаємося до фахівців Російського інституту генетики та Варшавського центру охорони здоров’я матері і дитини. Ці заклади, у свою чергу, мають хороші зв’язки з провідними медичними закладами Німеччини. * * * 15 дітей із такими важкими захворюваннями, як вітіліго, лейкоз, уроджені патології сечостатевої системи, вогнищева алопеція і когнітивні розлади, вирушили цього року на лікування за кордон — на Кубу, до Білорусі, Ізраїлю, Німеччини, а також до США, Іспанії та Італії. 12 дітей поїхали за направленням Міністерства охорони здоров’я — їхнє лікування буде оплачено з коштів держбюджету, троє лікуватимуться за рахунок приймаючої сторони. Але чому виникли проблеми з виїздом до Польщі в маленької Зоряни? Що необхідно для того, аби дитина отримала жадане направлення Міністерства охорони здоров’я? — Порядок направлення хворих за кордон визначений відповідною постановою Кабміну №991 від 8.12.1995, — розповідає заступник начальника управління материнства, дитинства та санаторної справи МОЗ Валентина ПЕДАН. — Для отримання направлення потрібно мати, по-перше, висновок головного спеціаліста МОЗ про те, що це захворювання не лікується в Україні і дитині необхідне направлення за кордон. По-друге, батьки мусять надати визначений перелік документів і виклик із клініки, котра може прийняти їхнього сина або доньку. Далі складається виписка з історії хвороби, відсилається в рекомендовані головним спеціалістом клініки, і та, що погодиться прийняти дитину, має написати, як вони лікуватимуть, скільки та чи інша процедура коштуватиме. Потім цей пакет документів виносять на комісію МОЗ, де його розглядають, ухвалюють рішення. Якщо ж батьки дитини хочуть поїхати за кордон за свої кошти або за кошти гуманітарної організації, то комісія МОЗ пише в направленні — «за бажанням батьків» і дає висновок, який дозволяє отримати візу і виїхати на лікування за кордон. — Що робити батькам Зоряни? Формально захворювання в країні лікується, а реально дівчинка з кожним днем втрачає залишки здоров’я і надію на одужання. — Ніхто не проти її поїздки. Нехай польська сторона надішле виклик і напише, як вони лікуватимуть дитину. Але тут потрібно врахувати, що в даному разі йдеться про дієтотерапію і лікування ферментами, тобто лікувальне харчування і препарати, котрих в Україні не виробляють і не продають, — можливо, вони навіть не зареєстровані в нашій країні. Тому, повернувшись до України, дитина знову залишиться без лікування. (До речі, про можливості вітчизняної медицини: обстеживши Зоряну, польські лікарі мали намір передусім зняти той важкий психічний стан, в якому вона опинилася після перебування в українській лікарні. — Т.Г.) — Тобто, шансів у дівчинки немає? — Чому ж, якщо батьки мають можливість завезти все необхідне самотужки, вони можуть оформити одноразовий дозвіл на ввезення цих препаратів — щоб не виникло проблем із митницею (батько Зоряни Роман і без дозволу МОЗу ось уже близько двох років власним коштом закуповує і привозить доньці потрібне харчування та ліки. — Т.Г.). — Чи багато в нас таких дітей, які потребують лікування за кордоном? — Головним чином це діти з онкологічною патологією. Основна причина — трансплантація кісткового мозку. У нас її проводять лише від родинного донора — сестри, брата, батьків. Якщо такого родинного донора немає, ми не робимо трансплантації, оскільки не є членами міжнародного банку донорства і не можемо підшукати необхідного донора. З багатьма важкими захворюваннями ми за кордон не направляємо. Наприклад, генетично детермінованих — усюди лікують однаково, причому в більшості випадків ідеться не про лікування, а лише про підтримуючу терапію. Приміром, хвороба Гоше. Зараз є програма, за якою ми закуповуємо ліки, що обходиться в 1,5 млн. грн. на кожну дитину на рік. У нас таких дітей 17. Інша серйозна патологія — гепатити. Аналогічна ситуація і з імунодефіцитами. Можу додати, що сума, виділена державою на лікування дітей за кордоном, 2007 року становить 5 млн. 738 тис. грн. Якщо йдеться про трансплантацію кісткового мозку, то на одну дитину потрібно в середньому 300—400 тис. грн. — до 100 тис. дол. залежно від країни. Порахуйте, скільки дітей ми на таку суму можемо направити за кордон? Не всі з них і доживають до того часу, коли їх можуть направити на лікування. * * * За оцінками деяких експертів, наші співвітчизники щороку витрачають на лікування за кордоном близько 100 млн. дол. У ряді країн — наприклад, Росії, Білорусі, Німеччині — прийом пацієнтів з України поставлено на потік навіть попри те, що лікування в них для іноземців обходиться значно дорожче. У країнах ЄС, приміром, найдешевша операція обійдеться приблизно в 15 тис. євро. Однак це не зупиняє багатьох, далеко не заможних українців, оскільки в країні не роблять цілого ряду життєво важливих операцій (пластичних, нейроонкологічних, із реконструктивної ортопедії тощо), не лікують багатьох генетичних захворювань і патологій внутрішніх органів. * * * Судячи з коментарю, вітчизняні медики не вельми високо оцінюють шанси Зоряни не те що на одужання, а просто на можливість вести нормальний спосіб життя. Такий сумнів висловлює і педіатр-генетик Львівського генетичного центру Віра ШУВАРСЬКА, під безпосереднім наглядом якої перебувала дівчинка. «Ми зробили всі необхідні аналізи, — стверджує вона, — Зоряна після п’яти років чотири рази здавала аналізи на наявність проліну й деяких інших білків. Звісно, помилитися може кожен — це ж біохімія! — але думаю, що ми досить точно встановили діагноз. Повірте, до дівчинки було виявлено максимум уваги. Наші методики не набагато відрізняються від тих, за якими працює весь світ. Якщо йдеться про гіперпролінемію, то встановити її тип — 1 чи 2 — ми не зможемо, але про наявність самого захворювання можемо говорити з упевненістю. Я розумію батьків, це страшна трагедія. Вони намагаються знайти можливість вилікувати дитину. Дай Боже, щоб їм хтось допоміг. Але, на жаль, цього захворювання сьогодні не лікують ніде». Тим часом за кордоном людей навіть із найважчими, прогресуючими захворюваннями не викреслюють із життя. Щоправда, самотужки це неймовірно складно зробити навіть громадянам високорозвинених країн — їм надає підтримку держава. У даному разі потрібні навіть не гроші (їх батько дівчинки має намір знайти самостійно), а лише направлення на лікування. Судячи зі слів Валентини Борисівни, його можна буде отримати після того, як надійде виклик із клініки, котра готова лікувати дівчинку, і повний опис тих медичних процедур, які їй проводитимуть. Із цим я й зателефонувала батькові Зоряни Роману після інтерв’ю в міністерстві. — У доньки немає гіперпролінемії! — приголомшив він. — Після консультації в польській клініці, де їй намагалися зняти важкі психічні ускладнення хвороби (лікарі були шоковані, до якого стану довели мою дівчинку українські медики!), ми звернулися до іншого центру, де досліджують метаболічні порушення. Там Зоряні зробили кілька аналізів (загалом 12), зокрема й докладний генетичний, і заперечили старий діагноз. — А як же підвищений вміст проліну, що його виявили українські лікарі? — Як мені пояснили, пролін може підвищуватися і за деяких інших захворювань. Щоправда, на що саме хвора дівчинка, поки точно сказати не можна — це з’ясується через місяць, коли буде отримано результати ще одного аналізу. Хоча польські лікарі висловили певні підозри щодо іншого страшного захворювання — синдрому Ретта. Тож направлення на лікування нам якщо й знадобиться, то вже з приводу іншого захворювання. Я шокований тим, до якого тяжкого стану довели дівчинку! Адже всі ці роки вона була практично повністю позбавлена не те що м’яса, а й улюблених дитячих ласощів — ми не могли їй дати ані ложечки морозива, ані шматочка печива. Зараз ми перевели Зоряну на звичайне харчування: вона їсть усе і, що показово, без будь-яких неприємних наслідків. Навіть навпаки. Якщо останнім часом дівчинка сильно схудла, ослабла, у неї порушилася координація рухів (саме ці факти й дали підстави запідозрити синдром Ретта), то вчора вона вже почала стрибати, як усі здорові діти. Трохи пізніше польські спеціалісти з Клініки метаболічних хвороб, ендокринології та діабетології (Варшава), вислали результати проведених досліджень і свої висновки. Коротко вони звучать так: «Аналіз амінокислот у сечі з допомогою якісного методу TLC: відзначено наявність плями в місці, що відповідає аланіну та проліну (подібно тому, що було в дослідженнях, проведених раніше у Львові, — це послужило підставою для діагностики гіперпролінемії 1 типу). Характер зазначеного відхилення потребує верифікації. /.../ На підставі проведених кількісних метаболічних тестів можна виключити наявність первинної гіперпролінемії 1 і 2 типів. Підставою для заперечення цього захворювання є належний рівень проліну в аналізі амінокислот у плазмі, проведеному із допомогою кількісного методу, і аналіз амінокислот у крові методом тандемної MS. Підтверджено наявність у сечі невизначеного метаболіту (ліки? інше?) із локалізацією, наближеною до проліну. /…/ На підставі клінічної картини та перебігу хвороби висунуто попередню підозру щодо некласичного варіанту перебігу синдрому Ретта. Професор Ева Проницька, консультант метаболічної педіатрії». — Якщо польські генетики мають рацію, то виходить, що протягом кількох років українські спеціалісти одного з найбільших у країні центрів медичної генетики хибно трактували отримані результати. А яка в нас у принципі ситуація з діагностикою та лікуванням генетичних захворювань? — Якщо говорити про відповідність медико-генетичної допомоги населенню України всім світовим стандартам, то цього поки немає, — коментує головний медичний генетик Міністерства охорони здоров’я, завідувач кафедри медичної генетики Київської медичної академії післядипломної освіти ім.П.Шупика професор Наталя ГОРОВЕНКО. — Але при цьому потрібно враховувати, що не всі країни світу надають цю допомогу однаково. Є великі міжнародні консорціуми, до яких входять інститути та центри, що спеціалізуються на окремих, зокрема й досить рідкісних, генетичних захворюваннях. У світі немає жодної лабораторії чи генетичного центру, де діагностували б усі спадкові патології. І нерідко допомогу хворому — як у плані діагностики, так і лікування — можуть надати лікарі з іншої держави. — Яку кількість спадкових захворювань ми можемо визначити порівняно з можливостями провідних країн світу? — Приблизно 30—40% від усієї спадкової патології, котру діагностують у всьому світі. Методами лабораторної діагностики можна підтвердити близько 50 спадкових захворювань. Це загалом по країні. Можливо, в якомусь центрі деяких захворювань не діагностують, і тоді хворого або його матеріал для досліджень направляють до лабораторії, котра спеціалізується на даному захворюванні. Багатьом ми можемо поставити діагноз за клінічними ознаками. Це ще близько 50—100 захворювань. Тобто наявність самого гена ми лабораторно не підтвердимо, але клінічна характеристика настільки типова, що цього цілком досить для встановлення діагнозу. Хоча, звісно, у клінічній діагностиці є елемент суб’єктивізму, до того ж є ознаки, що їх виявляють згодом, і не все можна побачити в період новонародженості. Коли ж таку дитину приводять у віці п’яти років, то діагноз не викликає запитань. Крім того, у багатьох приватних лабораторіях (ми користуємося їхніми послугами) беруть матеріал і відправляють у ті закордонні лабораторії, де це дослідження можуть провести. Це, звісно, коштуватиме досить дорого. Але тут дуже важливо враховувати, що генетичний аналіз вимагає певної ціленаправленості. Не можна шукати все: потрібно конкретизувати пошуки. Якщо ставлять конк ретне запитання, то на нього нескладно відповісти. Наприклад, чи є у даної дитини муковісцидоз? Для цього існує кілька тестів, якщо їх провели і не виявили патології, то дається однозначна відповідь. Якщо ж питається, чи є у даної дитини спадкові захворювання, то для отримання відповіді доведеться витратити дуже багато часу і грошей, бо спадкових захворювань сьогодні відомо понад три тисячі. — У нас є конкретний приклад, коли дитині протягом кількох років ставили діагноз «гіперпролінемія», а буквально кілька тижнів тому генетики з польської Клініки метаболічних хвороб його заперечили. За їхніми словами, підвищений вміст проліну, на підставі чого головним чином і ставився діагноз, може спостерігатися і за інших станів. — Справді, не завжди підвищення певного показника свідчить про те, що є захворювання. Є цілий ряд станів, які супроводжуються підвищенням одного показника, і його потрібно оцінювати у співвідношенні з іншими. Адекватність діагностики визначається алгоритмом — протоколом дослідження. Сьогодні ми підвищуємо якість діагностичного процесу. У принципі, якщо є специфічні клінічні ознаки, то необхідно просто підтвердити діагноз, і якщо немає можливості зробити це в тому центрі, де дитина перебуває під наглядом, то її направляють туди, де така можливість є. Лікар знає, що потрібно шукати і як, якщо він не вміє цього робити, то направляє до спеціаліста. — Якби дитину з таким захворюванням привезли на вашу кафедру, їй могли б точно поставити діагноз? — Ми так само займалися б пошуком, уточненням цілої низки чинників. Тому що метаболічні порушення — найскладніші. Бувають відхилення тимчасові, бувають характерні, у деяких випадках можна помилитися і підмінити одне поняття іншим, трактувати тимчасові зміни, що можуть бути пов’язані з багатьма чинниками, як постійні. Якось ми посилали дослідження колегам у Канаді, вони нам надіслали таку відповідь: у досліджуваному матеріалі є підвищений вміст певного метаболіту, що може свідчити, зокрема, про вживання в їжу великої кількості курятини (у корм додають певні речовини). * * * Батьки маленької Зоряни з острахом і надією чекають осені, коли в Польщі будуть готові результати останнього аналізу, котрий підтвердить або спростує запідозрений синдром Ретта. На вітчизняну медицину вони, на жаль, уже навіть і не сподіваються, намагаючись знайти підтримку у благодійних організацій для лікування за кордоном. І питання не лише в тому, що українські лікарі не впевнені в правильності отриманих результатів дослідження і їхньому трактуванні. Що заважало ці сумніви чесно висловити батькам, запропонувати провести діагностику в закордонній лабораторії? Чому власні амбіції та захист «честі мундира» виявилися вищими за інтереси справи, важливішими за здоров’я маленької дівчинки, котра всі ці роки живе у страшних муках і марно чекає допомоги від дорослих? http://www.dt.ua/3000/3450/59864/
Получатель:
Международная благотворительная фундация "Ликар.инфонд"
Код за ЕДРПОУ 36184862
Банковские реквизиты:
Рр 26006208980000
в АТ "УкрСиббанк" МФО 351005
Tелефон для справок: +380 97000 3000